Біопаливо поки ще мало знайоме російським споживачам. Більшість плутається навіть у визначеннях. Перш за все, під біопаливом розуміють паливо, що отримується в результаті переробки стебел цукрового очерету, насіння пшениці, кукурудзи, ріпаку, соняшнику або сої. Рідким біопаливом називають, в першу чергу, біоетанол і біодизель (див. Врізку). Не виключено, що вже через кілька років багато вітчизняних автомобілісти віддадуть перевагу саме ці види палива, відмовившись від звичних марок А-95, А-98 і ДТ. Вважатимуть за краще, якщо усвідомлюють переваги такого кроку.

ситуація сьогодні
Єдиною спробою легалізувати хоча б одну з таких сумішей стала поява на АЗС спиртового палива під маркою БІО-100. Правда, кількість пропонували його заправок навіть в кращі для БІО-100 літні місяці 2014 р не перевищувало 40, а сьогодні такі взагалі відсутні (всього було продано близько 12 тис. Тонн цього продукту). Що ж стосується біодизелю, то його в російському роздробі взагалі не знайдеш. Втім, це не заважає багатьом аграріям під час посівної і збиральної використовувати паливо «з квіточок» прямо на місці виробництва. Обсяги одержуваного переважно в кустарних умовах продукту складають, за різними оцінками, від 80 до 200 тис. Тонн в рік.

А що в Європі?
Зовсім інакше виглядає ситуація в країнах Євросоюзу, які замінили в 2010 р біопаливом 5,75% споживаних ними нафтопродуктів. У нинішньому році попит на біоетанол в Європі повинен досягти 4,5 млн тонн (при пропозиції 4,2 млн), а на біодизель - перевищити 7,8 млн тонн (при пропозиції 7,6 млн).

На жаль, та державна підтримка і та лавина інформації, які супроводжують переможний хід біопалива країнами ЄС, вітчизняному споживачеві і не снилися. Адже саме через нестачу інформації суперечки про те, чи завдає біопаливо шкоди автомобілю, не вщухають в Росії до цих пір. Причому навіть компанії, які займалися просуванням, наприклад, БІО-100 на ринок, не сприяли припиненню полеміки. І якщо в рекламних проспектах вказувалося, що «БІО-100 можна заливати в баки автомобілів всіх марок», які торгували ним трейдери помічали: «Якщо машина спочатку вимагає низькооктанового бензину, з БІО-100 краще не експериментувати».

Чому «БІО» погано продається?
Безсумнівно, пошкодило масових продажів БІО-100 і то, що його випробування не були завершені, і постійне нагадування про сумішеві природі нового товару (що породжувало недовіру у споживача з 1999 року, коли на вітчизняних заправках з'явилася величезна кількість «бодяги», ховалася під марками А-92ЕК, А-95ЕК). Сумнів в правильності просування БІО-100 викликало і його позиціонування. Замість того щоб запропонувати продукт, доступний власникам величезного парку (близько 2,8 млн) радянських автомобілів, розробники БІО-100 захотіли у що б то не стало зайняти преміальний сегмент. Зрозуміло, мало хто з власників нових іномарок ризикнув поекспериментувати з новим паливом.

Безумовно, нашу країну з її 45 млн автомобілів, кількість яких збільшується на 7-9% в рік, неможливо забезпечити паливом лише за рахунок «альтернативних» ріпаку та кукурудзи, замінивши А-95 і А-98 Біобензин, а ДП - біодизелем. Для цього просто не вистачить орних земель. Але досягти більш високої надійності ринку завдяки заміні біопаливом хоча б тих 5,75% нафтопродуктів, про які йде мова в директивах Євросоюзу, звичайно, можна. Якщо ж говорити про потенціал, то нашій країні взагалі немає рівних. Не дарма аграрії називають цифру в 2-4 млн тонн біопалива на рік. Правда, тут головне не забути, що продавати нашим сусідам слід не рапсове масло або технічний спирт, а якісний продукт з високою доданою вартістю - ті ж Е85 і В100, наприклад. Інакше ми ризикуємо просто перетворитися на сировинний придаток Європи.

Автор: Катерина Вишнякова

Автор теми: Золотослов